24 июня 2017
1183
Оскільки Оксана Сергіївна користується одночасно трьома паспортами громадянина України, де зазначені різні роки її народження – 1961, 1962 і 1968 – встановити це шляхом спрямування запиту до адресного бюро неможливо. Втім, судячи з її зовнішності, її вік чи навряд відповідає тому паспорту, по якому зареєстроване підприємство „Арт-плюс”. Скоріше за все, Мороз народилася або в 1961 або в 1962 році й це знає достеменно лише вона сама та її матір Тамара Андріївна.
Звісно, можна було б звернутися й до інших осіб, яким не байдужий реальний вік Оксани Сергіївни – ну, наприклад, до Бориса Краснова-Ройтмана (продюсера всіх концертів, що проходили під патронатом Кучми) або ліпшого друга міліцейського генерала Міленіна Ігоря Сала, якого від Мороз увела колишня дружина керівника компанії „Київ стар” Влада Литовченко. Але чи навряд ці пани зможуть допомогти нам у пошуках істини, оскільки чоловіки, як відомо, воліють зазирати не в паспорти своїх пасій, а, здебільшого, в інші місця.
Напевно не бачив справжнього паспорту Оксани Мороз і Віктор Андрійович Ющенко, який хрестить дітей з ким не попадя, навіть не поцікавившися біографією майбутньої куми та не переконавшися, що вона не проходить по міліцейських зведеннях як член злочинного організованого угрупування Авдишева. То ж ми вирішили піти найпростішим шляхом і провести такий собі слідчий експеримент, направивши 18 лютого 2005 року журналістський запит новому міністру внутрішніх справ Юрію Луценку, текст якого подаємо нижче:
Втім, мета нашого звернення на ім’я Юрія Луценка дещо виходить за рамки простого людського бажання поздоровити пані Мороз з черговим повноліттям. Сподіваємося, що рано чи пізно міністр буде змушений також визнати, що належне Оксані Мороз підприємство „Арт-плюс”, яке тримає бутики „VoK” і „Санахант”, насправді є фіктивною фірмою, зареєстрованою на фальшивий паспорт, а тому всі активи цього підприємства разом з товаром, що знаходиться в магазинах, підлягає конфіскації в доход держави. Щоправда, активів тих чи навряд набереться багато: можливо, постійним відвідувачам бутику „Санахант” буде цікаво довідатися, що підприємство „Арт-плюс” насправді має статутний капітал у розмірі 100 (ста) гривень.
Але завезені в Україну контрабандою та виставлені в крамницях Оксани Мороз товари, безсумнівно, прикрасять державну скарбницю. Уявляю, як зрадіє цій інформації дружина Юрія Віталійовича, підлеглі якого в такому випадку будуть проводити оцінку конфіскату с подальшою його реалізацією на „відкритих торгах”.
Також просимо звернути увагу на це повідомлення дружину першого віце-прем’єра Анатолія Кінаха. Мадам Кінах зажила славу дбайливої господині, яка економно витрачає сімейний бюджет. Днями вона навіть з’економила 200 гривень, відмовившися купляти в „Санахант” шкарпетки для свого чоловіка вартістю 600 гривень, натомість придбавши точно такі за рогом за 400, щоби привести свій споживчий кошик у відповідність з прожитковим мінімумом державних службовців.
Але лише одним журналістським запитом ми свою цікавість не обмежили. У день народження Оксани Сергіївни ми спрямували міністру МВС ще одне послання, на відповідь на яке також дуже розраховуємо:
Відповідь не забарилась:
Втім, доходи від крамниці в центрі столиці та інших комерційних операцій, проведених під опікою міліціонерів чи навіть заступника голови Верховної Ради, не можуть йти ні в яке порівняння з тими багатомільйонними надходженнями, які принесла операція по відбиранню грошових знаків і навіть ім’я в одного заможного американця, колишнього киянина, Олександра Ханта, який виїхав з Радянського Союзу ще далекого 1979 року.
Золоті ланцюги Гіменея
Скажімо прямо – як Олександр Маркович Охотін, росіянин, 1953 року народження перетворився на Ханта, нам не відомо. Пошуком у архівах вдалося лише встановити, що в минулому житті він мешкав у столиці Радянської України по вулиці Петра Запорожця, завдяки національності батька – Табакмахера Марка Михайловича – отримав дозвіл на виїзд на постійне мешкання до Ізраїлю, по дорозі зупинився в Італії, звідкіля попрямував до Сполучених Штатів. Проживши шість років у Америці, Олександр Маркович 4 вересня 1985 року одержав свідоцтво про натуралізацію №12233227 на ім’я Ханта й став повноправним громадянином супер-держави.
Про те, в який спосіб колишній киянин зміг нажити в Америці кілька мільйонів доларів, також достеменно не відомо. Ходили чутки, що син Марка Михайловича зацікавився коштовним камінням і добре орієнтується в цінах на контрабандні смарагди, але офіційним джерелом доходів підприємливого американця, принаймні з середини 90-х років минулого століття, була торгівля колекціями високої моди від провідних світових виробників.
Проїхавшись по старих друзях з країн колишнього СРСР, Хант у 1996 році зупинився в Києві, де вирішив облаштувати свій бізнес і де купив наприкінці того ж року чотириповерховий будинок по вулиці Жилянській, 41-а. А ще за рік по тому, 17 лютого 1998 року, у ресторанчику на вулиці Горького лиха доля звела американця з вдовою Гаррі Джибу.
Мільйонер з Америки – це серйозно. Мільйонер, який переймається продажем модного одягу – тим більше. Внаслідок цього знайомства син Гаррі Джибу, Малик Гаррійович Мороз, став повноправним американцем Маликом Олександровичем Хантом, Олександр Хант не тільки перестав бути мільйонером, але навіть ледь не позбувся свого американського паспорту, а доблесні українські правоохоронці стали трохи багатшими.
Ця блискуча операція, проведена ГУБОЗ МВС України за безпосередньої участі Оксани Мороз, народного депутата України Олександра Абдулліна, колишнього першого заступника голови СБУ Володимира Сацюка та ще кількох менш відомих осіб була настільки прибуткова, що заради неї українські спецслужби пішли навіть не те, щоби розсекретити свою агентуру в посольстві Сполучених Штатів у Києві.
На момент знайомства з Олександром Хантом, Оксана Мороз, окрім магазину в підвальчику Музейного провулку, ще мала у власності дві квартири в будинку по вулиці Грушевського 8/16, №1 і №2, але цього було замало для розширенню бізнесу та відкриття нової крамниці. Потрібні були кошти, а вони знаходилися на рахунках американця, який не поспішав віддавати свої гроші вдові колишнього київського рекетира.
Але вихід, як відомо, є з будь-якої безвихідної ситуації – 5 листопада 1998 року Оксана Мороз і Олександр Хант уклали шлюб, Хант на радостях профінансував викуп інших квартир у будинку по Грушевського та відселення їхніх мешканців, організував капітальний ремонт і вже за півтора місяці після шлюбної урочистості магазин модного одягу „Санахант” відкрив свої двері для „нових українців”, їхніх дружин, дочок і коханок.
Щоправда, у не раз цитованій нами статті з „Дзеркала тижня” ця історія викладена дещо по-інакшому:
Дозволимо собі маленьке уточнення: сина Ніколоса Оксана народила значно пізніше, 8 лютого 2000 року, а магазин „Санахант” насправді був так названий ім’ям того, на чиї гроші був придбаний і відремонтований чотириповерховий будинок. Що ж стосується використання Оксаною Сергіївною чужого прізвища в якості „псевдоніму”, то подібна діяльність продавщиці одягу має таке ж відношення до артистичних і журналістських традицій, як і використання нею фальшивих паспортів.
Власне, у тому, що громадянка Мороз має кілька паспортів, переконатися нескладно. Достатньо лише порівняти реквізити того посвідчення особи, яким вона користується в побуті, з тим паспортом, на підставі якого регулярно реєструються зміни в статутних документах підприємства „Арт-плюс”
Справжній паспорт громадянки Мороз Оксани Сергіївни
Звернімо увагу на те, що Оксана Сергіївна зазвичай користується паспортом СО 195901, виданим 2 липня 1999 року Печерським РУ ГУ МВС України в м. Києві. Саме на підставі цього документу, наприклад, 14 червня 2000 року їй був виданий закордонний паспорт АМ 838544.
Але установчі документи свого (точніше, свого та Олени Кучми) підприємства пані Мороз підписує на підставі фальшивого паспорту СН 233344, начебто виданого 13 липня 1996 року все тим же Печерським РУ ГУ МВС України в м.Києві. Ось, наприклад, за яким паспортом 18 липня 2002 року в Печерській райдержадміністрації були оформлені зміни до статуту Приватного підприємства „Арт-Плюс” (ідентифікаційний код 24922804):
За паспортом з цими реквізитами в 2002 році вносилися зміни до статуту підприємства „Арт-Плюс”
Будемо сподіватися, що Віктор Андрійович Ющенко та Олена Леонідівна Кучма при нагоді поцікавляться в своєї куми, де вона взяла другий паспорт і з якою метою. Якщо ж Оксана Сергіївна не захоче ділитися з родичами подробицями своєї біографії, ми це залюбки зробимо замість неї.
Після влаштування магазину й заповнення його товаром, капітали Ханта зовсім не вичерпалися – на рахунках залишалося ще кілька мільйонів. Щаслива молода дружина знала, як розпорядитися цими грошима й оформила зі своїм чоловіком кілька кредитних угод, зареєстрованих у Національному банку України, згідно з якими Хант надавав валютні позички підприємству „Арт-плюс”. Ще чимала сума була витрачена на повний ремонт і облаштування квартири Оксани по вулиці Богомольця та придбання для подружнього життя будинку з великою земельною ділянкою в центрі Києва по вулиці Редутній, 63.
Для розвезення Оксани Сергіївни, відвиклої від громадського транспорту, по світських раутах Хант купив за кордоном 5 новеньких „Мерседесів”, а для відпочинку дружини, яка народила йому сина, вирішив придбати віллу в передмісті Канн.
Продавцем вілли виступив скромний слуга народу, народний депутат України Олександр Абуллін, якому, вочевидь, зарплати члена парламенту не вистачало для повнокровного громадського життя. Сподіваємося, що Олександр Рафкатович, як чесна людина й ланцюговий собака демократії (як ні як – журналіст за фахом), підтвердить, що віллу „Аракарія” в містечку La Canet він сторгував Олександру Ханту за 2 млн. доларів, з яких 850 тисяч йому були виплачені зразу ж готівкою й ще 150 тисяч – переказом на рахунок. Решту Хант мав сплатити по частинах.
І нарешті, залишилося ще один запланований Оксаною Сергіївною захід – усиновлення американцем старшого сина, що доводився двоюрідним братом Віктору Авдишеву. Кохання, як відомо, сліпе, і Малик Гарріойвич перетворився на Малика Олександровича з усіма правовими наслідками, що витікають для нього зі статусу дитини громадянина Сполучених Штатів.
Після цього панькатися з Хантом вже не було ніякого сенсу: домовившися з колишньою секретаркою Ханта, такою собі Оксаною Пустовіт, яка мала право підписувати платіжні документи по його особистому банківському рахунку, Оксана Сергіївна потайки від Ханта перегнала на свій рахунок №569000, відкритий в Banque Audi, всі гроші чоловіка та в грудні 2002 року виставила його з магазину „Санахант” й квартири на Богомольця, охоронцям яких було наказано стріляти по Ханту без попередження. Цих грошей їй вистачило для того, щоби повністю розрахуватися з Абдулліним і за його допомогою оформити віллу в Каннах на своє ім’я. Новий 2003 рік щаслива й багата пані Мороз зустрічала на Лазуровому березі у власному маєтку.
Одне з платіжних доручень, по якому Оксана Мороз списувала гроші з рахунка свого чоловіка на власну користь
Олександр Хант не зразу зрозумів, як його „розвели на бабки”. Спочатку він кинувся був до дружини та дитини в Канни, але не застав там нікого, окрім охоронців, які не пустили його далі порога. Повернувшися в Україну, Хант пішов до Нацбанку з тим, щоби взяти зареєстровані НБУ кредитні договори, по яких він видавав позички підприємству „Арт-плюс”, та забрати хоча б ці гроші. Але виявилося, що хтось поміняв в Нацбанку документи, вилучивши справжні договори та поклавши замість них фальшивки з підробленими підписами. Згідно нових „документів” строк повернення кредитів ще не сплинув і тому американцю довелося обмежитися лише спогадати про своє колишнє багатство.
Лише 29 січня 2003 року Хант зрозумів, хто така Оксана Мороз і для чого вона оформлювала з ним шлюб. Того ж дня він написав заяви в міліцію та Київську міську прокуратуру, де розповів про наявність у своєї дружини закордонних рахунків та про аферу з підробкою підписів під зареєстрованими Нацбанком кредитними договорами. У відповідь правоохоронці порадили Ханту більше такими заявами їм не набридати.
Що має робити в такій ситуації громадянин Сполучених Штатів, якого залишили без засобів до існування на території іншої держави? – Правильно, йти в посольство. І 10 лютого 2003 року Хант відправився до дипломатичного представництва своєї країни в Києві з тим, щоби розповісти про особливості бізнесу по-українськи. Але при цьому він не врахував, що його дружина вже довгі роки працює „під дахом” Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України – грізної української спецслужби, яка має присікати на кореню всі паростки корупції в державі. Саме ГУБОЗ, який ті роки очолював генерал Черкасов, рятуючи Мороз від арешту якщо не в Україні, то, принаймні, на території США організувало та провернуло унікальну операцію, внаслідок якої Хант залишився без цента в кишені.
Через свою агентуру в посольстві Сполучених Штатів в Україні, а точніше, через завербованого українськими спецслужбами співробітника Консульського відділу посольства (Женю, привіт!), керівники ГУБОЗ підсунули американцям фальшивку про те, що Хант, отримуючи в 1985 році американське громадянство, начебто приховав від властей США інформацію про свою судимість у Радянському Союзі.
Більш того, 10 лютого 2003 р. при вході в посольство на Ханта, за яким ГУБОЗівці кинули „нишпорок”, вже чекали працівники консульського відділу з числа українських громадян. У американця Олександра Ханта, який прийшов скаржитися на свавілля українських правоохоронців, на території американського посольства був відібраний американський паспорт, а самого його викинули на вулицю без жодного документа. Впродовж двох місяців Хант був змушений ховатися від української міліції, яка могла в будь-який момент затримати його як бомжа й відправити в прийомник-розподільник.
А в цей час Оксана Сергіївна якимсь чином організовує судове рішення про розлучення з Хантом, винесене судом … острова Гаїті у всесвітній День дурня – 1 квітня 2003 року. Щоправда, на території України цей папірець має таку ж юридичну силу, як і не території Сполучених Штатів. Тим більше, що якраз у ті часи в Гаїті проходила чергова революція. Але Гаїті – це колишня колонія Франції, яка зобов’язалася виконувати рішення гаїтянських судів. А на території Франції знаходиться колишня вілла Олександра Абдулліна, який разом зі своєю дружиною Оленою допоміг Ханту позбутися зайвого мільйона доларів. Тому Оксані Сергіївні печатка гаїтянського суду, невідомо де, ким і коли поставлена потайки від чоловіка під рішенням про розлучення, стала ну дуже в нагоді.
А в цей час Хант бомжував по просторах України. Лише після втручання Держдепу, якому адвокати Ханта повідомили про такий нечуваний у історії США випадок, як позбавлення американця посвідчення особи на території іноземної держави, 16 травня 2003 року паспорт Олександру Ханту в посольстві повернули і він, нарешті, зміг покинути Україну, залишивши тут гроші, нерухомість, п’ять „Мерседесів” та магазин „Санахант”.
А з тим, щоби американець більше ніколи не зміг претендувати на своє майно, яким заволоділа пані Мороз, ГУБОЗ направив подання в Департамент охорони державного кордону про заборону Олександру Ханту в’їзду в Україну.
Втім, українська влада, яка опікується колишньою дружиною Ханта, це заперечує. Ось, наприклад, що відповів на запит адвокатів Ханта, збентеженого неможливість відвідати свого сина та свої автомобілі, заступник директора Департаменту охорони державного кордону Адміністрації державної прикордонної служби В.Антонюк листом від 30 квітня 2004 року №7/2/7266:
.
МВС було не менш категоричним, відкидаючи щонайменші підозри в причетності до заборони в’їзду на територію України кума Олени Кучми, Віктора Ющенка та Володимира Сацюка. Ось, що на аналогічний запит повідомив у листі від 28 травня 2004 року за № 9/7-4380 заступник начальнику ГУБОЗ МВС України В.Бедриківський:
Але нам вдалося розшукати два цікавих документи, які повністю спростовують наведені вище офіційні відповіді. А також розібратися, в який спосіб українські спецслужби сфабрикували інформацію про минулу судимість Олександра Ханта, якої в нього насправді ніколи не було.
