Оренда ОПЗ: помилковий орієнтир на Придністров`я

07 апреля 2017

413

Оренда ОПЗ: помилковий орієнтир на Придністров`я

Україна і Молдова у лютому взялися встановити повний контроль торгівлі через український кордон із сепаратною ПМР — і нові потоки товарів через кордон обов’язково будуть. Тому що в той же період лютого, українська влада визначилися з долею найбільшого промислового підприємства південної України. Це ВАТ «Одеський припортовий завод», ОПЗ.

Завод через довгий час простою зараз запрацював за схемою толінгу, яка передбачає безмитне ввезення в Україну газу і електроенергії. Що стосується не привілійованого толінгу, а загального митного оформлення на кордоні Одеської області, то в Києві в результаті нових угод, пообіцяли припинити будь-які контракти українських суб’єктів ЗЕД з працюючими в ПМР російськими компаніями. Оформляти всі потоки товарів незабаром почнуть тільки через українські митниці та Кишинів. Цілком можливо, що розширення потоку ввезеної в Одесу давальницької сировини загострить і без того напружену криміногенну обстановку. Особливо, в сфері економічних злочинів. Натомість, як нині модно говорити у столиці, потоки через кордон потряплять у надійні руки. Спробуємо розібратися, у чиї саме.

Між ким по-тихому завод розіграли в толінг

Найбільш вірогідним переможцем конкурсу ФДМ на право оренди заводу київська преса вважала альянс американської Koch Nitrogen Co і британської Global AgriHub Сorp колишнього власника «ТолльяттіАзота» Володимира Махлая. Колись він вважався найвпливовішим хімічним магнатом в колишньому СРСР, потім у 2000-і роки, втік з РФ до Лондону в результаті переслідувань російською владою, та від своїх конкурентів. Але всупереч прогнозам на користь впливового Махлая, конкурс на оренду потужностей ОПЗ виграли інші особи. Переможцями стали компанії з капіталом українського походження «ЕРУ Трейдинг» і ERU Management Services LLC. Їх засновники, це колишній директор ДТЕК Ярослав Мудрий, американський трейдер Дейл Перрі, а також Андрій Фаворов, який раніше працював в американській енергетичній AES Silk Road, а потім, в енергокомпанії ДТЕК.

Той, хто програв цим видатним місцевим орендарям ОПЗ, тобто американський гігант Koch Industries, навряд чи буде незадоволений начебто поганим результатом конкурсу. Як і інший партнер Махлая, торгова компанія Ameropa швейцарця Анреаса Ціві, американська корпорація протягом десятиріч входила до ряду традиційних замовників продукції, що виробляє ОПЗ. Вона контролюють кінцеві ринки збуту українських добрив, і платять за них живими грошима. Тому, за великим рахунком, цим компаніям все одно, у якій ролі вони контролюють завод. Добре, якщо в ролі ведучих покупців. Ще краще, як переможці конкурсу на право приватизації. І так само непогано, якщо контролювати завод довелося б у ролі орендарів та постачальників йому давальницької газу і електроенергії. Судячи з того, що «ЕРУ Трейдинг» змогла запропонувати ФДМ кращі умови, це означає, що у Koch Nitrogen і Global AgriHub до моменту конкурсу просто не виявилося вчасно законтрактованого в Україні, Молдові чи РФ ресурсу давальницької сировини. Газу, електроенергії та аміаку, з якого ОПЗ зможе робити карбамід у ті періоди, коли вітчизняий аміак буде коштувати дорожче закордонного.

Якщо основним кортрагентам все одно, як контролювати завод, то переможцю конкурсу ні. Бо «ЕРУ Трейдинг», яка раніше не займала визначних позицій на вітчизняному хімічному ринку, зможе грати роль диспетчерського пункту, який буде завантажувати ОПЗ давальницькою сировиною. І після переробки сировини, продавати добрива крупнооптовим споживачам, в тому числі, і компаніям Koch Nitrogen і Global AgriHub. Формальна різниця між двома орендними пропозицями від двох різних груп орендарів полягає в тому, які перспективи імпорту давальницької сировини на державний ОПЗ придбала Україна.

Новий порядок на кордоні — нові потоки енергоресурсів

Через місяць після початку оренди ОПЗ, компанія ДТЕК, не дивлячись на фєєричний Надзвичаний Стан в енергетиці України «по причині блокади ОРЛДО», з 1 квітня змогла укласти надприбутковий контракт на експорт Молдову дешевої електроенергії українських АЕС, яку компанія викупила на українському оптовому ринку. Початок експорту електроенергії за умов «Надзвичайного Стану» в енергетиці, це далеко не останній крок. Наступним кроком розвитку торгівлі із Придністров’ям повинен стати зустрічний ввіз давальницької природного газу та електроенергії з цього сепаратного анклаву для потреб ОПЗ. Після цього запрацює досить проста схема. Дешева електроенергія з України піде на експорт до Молдови із хорошим дисконтом. А назад до України з Молдови — дорога електроенергія для ОПЗ, яка у якості давальницької сировини, не буде обкладатися митом і податками: це також досить прибутково.

За схемою «на експорт дешевий струм, а на ввезення дорогий», електроенергію для ОПЗ будуть продавати газо-вугільні енергоблоки Молдавської ГРЕС російської державної енергокомпанії «Інтер РАО». Ці блоки на вказаній ТЕС поки що не працюють, працюють тільки газові, бо з України немає розумних цінових пропозицій вугілля. Але зазначимо, що вугілля нещодавно було внесено у затверджений Кабінетом Міністрів України перелік «гуманітарних вантажів», які прямують з ОРДЛО. Цей порядок був, до речі, затверджений знову ж таки, теж у лютому, коли почалася підготовка до толлінгу ОПЗ, та почалась робота над новим порядком митного оформлення товарів з ПМР тільки через українські митниці та Кишинів. Завдяки цій домовленості, сепаратне молдовське Придністров’я отримало можливість через закуповувати «український» вугілля для МолдГРЕС у ДТЕК, або інших компаній-трейдерів. При цьому, виник дуже ризикований нюанс. Бо дуже ймовірно, що товаром для МолдГРЕС стане не вугілля безпосередньо із ОРДЛО, а російське вугілля, яке прямує через «тимчасово контрольовані» територією України транзитом. І чисто формально, на папері, оформляється як «донецьке вугілля місцевого видобутку»: із Києва неможливо проконтролювати, що робиться на вугільних складах по ту лінію фронту.

Перспективу зростання товарообігу «гуманітарного вугіллям» між ПМР і ОРДЛО можна було б вважати домислами та інсинуаціями. Якби не один факт. Бо тільки но визначилася перспектива надприбутків від «гуманітарно-урівноважної» блокади ОРДЛО та нової митно-прикордонного угоди між Україною та Молдовою — в українську столицю підтягнулися російські вугільні трейдери. У їх числі, співвласники холдингу «Російське Вугілля» — Михайло Сафарбековіч і Саїд Михайлович Гуцерієв. Одне з їх сімейних підприємств, московський «БІН Банк», ще з 2014 року знаходиться під санкціями США у підтримку України. В нашій країні цього банку у списку санкцій не було. І до сих пір немає: мабуть, хтось в Києві щось знав, та сподівався, і не дарма… Бо навесні цього року, з метою обслуговування майбутніх товаропотоків, у тому числі вугілля, яке йде з ОРДЛО за «гуманітарним списком», компанії Гуцерієвих терміново купили в Україні досить великий банк. Вони скористалися закликом глави вітчизняного МВС Арсена Авакова до РНБОУ накласти санкції на російський «Сбербанк» в Україні. І рішення РНБОУ було прийнято, і санкції стали фактом, і Гуцерієв-молодший разом з партнером відразу – майже миттєво — почали викуповувати всю мережу філій цього банку у нашій країні.

Відсутність «БІН Банку» в українському списку санкцій, це не поодинока дивина у цьому епізоді. Ще одна полягає в тому, що державний російський «Сбербанк» протягом трьох років, якимось віртуозним шляхом уникав конфіскації активів у рахунок збитків, нанесених Україні російською військовою агресією. Збитки були, а конфіскації — не було. І тепер навряд чи вона. Після купівлі«Сбербанк» Україна» буде перейменовано в дочірнє підприємство латвійського Norvik Bank. Він належить партнеру Гуцерієвих — росіянину Григорію Гусельникову.

Дуже ймовірно, що той в Києві, хто надумає ускладнювати операції банку з російськими вугільними трейдерами, відразу отримає клеймо «агента Путіна» за досить простої ясною причини. Критики будуть виглядати ворогами інтеграції України, Молдови і ЄС. Тому що банк, через який підуть розрахунки за потоки вугілля і електроенергії, латвійський. І той, хто завадить його роботі, дуже легко буде зашельмований, як російский диверсант та «шатуна» світлого шляху до Європи.

Позитив для України від толлінгу ОПЗ є. Він у Румунії.

Як Ахметов та Гуцерієв зможуть домовитися про розподіл українського ринку постачання вугілля, в тому числі, і для МолдГРЕС у Придністров΄ї, зможе показати тільки час. Буває всяке. Що стосується беспосредньо ОПЗ, якому труба буде залучати МолдГРЕС до подачі чималих потужностей енергопостачання, то «ЕРУ Трейдинг» з цим завдянням впорається. Вона є повноважним дилером французького газового гіганта Engie на перспективному ринку поставок в Україну реверсного газу зі Словаччини та Угорщини.

Словаччина та Угорщина від Одеси знаходяться набагато далі, аніж Молдова, та працюючі на її території й підконтрольні РФ МолдГРЕС та «Тираспольтрансгаз». Але «західний» реверсний газ не піде у Одесу ще за однієї причини: окрім географії, точніше, із причин зайвих тарифних витрат за перекачку. Завдяки реверсним поставкам «РУ Трейдинг» від західних кордонів України, ДТЕК може розвивати експорт української електроенергії в ЄС. Реверсний газ потрібен для потреб «ДТЕК Західенерго». Без газу та енергетичного вугілля газової групи, не можуть працювати електростанції Бурштинського енергетичного острова, інтегрованого із єдиною енергосистемою ЄС. Умовно кажучи, чим більше буде реверсного газу, тим більше буде експорт західноукраїнського струму до Європи.

Тобто, західноукраїнський реверсний газ до Одеси качати далеко, і це постачання буде суперечити інтересам ДТЕК. Тому виникає інша перспектива. Набагато більш ближче до ОПЗ знаходиться найбільша газорозподільна мережа Румунії, яка належить партнерсу «ОРу Трейдинг», корпорації Engie Romania. Ця філія французської Engie купує російський газ, який проходить в цю країну через український «Харківтрансгаз» та молдовський Тирасполь. Таким же чином працюють всі інші три великих румунські газотрейдери. Це Romgas, E.On Romania, та російсько-румуно-швейцарська Dunef.

Тирасполь для Києва став важливіший за «аміачну війну» з Росією

У випадку, якщо б конкурс за право толлінгу ОПЗ виграла б американська Koch Nitrogen Co і компанія Володимира Махлая, їм довелося б розвивати постачання з Тирасполю до Одеси газу компанії Dunef, власниками якої є згаданий вище Анреас Ціві та близький до Кремля російський олігарх Віталій Мащицький. Перший разом із сином Володимира Махлая — Сергієм Махлаєм оперує найбільшим виробником добрив у Румунії, азотним комбінатом Azomures. Що до Мащицького, то він володіє єдиним в Румунії виробником первинного алюмінію, заводом Alro.

У підсумку, перспективи від посилення цієї бізнес-групи могла б принести Україні досить великі позитивні результати. Такі наприклад, як повернення відібраних російською владою у Махлая прав власності на російський «Тольятті Азот», який заповнює левову частку аміакопроводу Тольятті-Одеса, та є значним замовником портових послуг ОПЗ. Отримавши до рук толлінг ОПЗ, Махлай та Koch Nitrogen Co могли б тиснути на РФ транзитними квотами за прокачку аміаку, та відновити майнові права на найбільший у РФ азотний комбінат з Тольятті. У подальшій перспективі закріплення цих інвесторів на ОПЗ могло б зупинити експансію на український ринок партнера Дмитра Фірташа, Аркадія Роттенберга. Він є власником росошанського азотного комбінату «Мінеральні Добрива», який працює на аміакопроводі Тольятті-Одеса, та розміщений поряд з україно-російським кордоном.

Але вірогідно у Києві, прораховуючи пріоритети ФДМУ у конкурсі на оренду потужностей ОПЗ, або злякалися реакції Фірташа, або виходили із інших міркувань. «Аміачна війна» з РФ, як з’ясувалося, виявилася в Україні нікому не потрібною. От тільки як така економічна політика дозволить Києву тиснути на Москву, не кажучи вже про санкції, якось складно второпати.

ord-ua.com