Суддівські Наполеони та громадська зрада доброчесності

І незважаючи на те, що ГРД відмовляється брати до уваги відомості викладені в наших публікаціях, ми наполегливо продовжуємо аналіз інформації зібраної з відкритих джерел щодо майбутніх суддів ВС. 

Позиція ГРД черговий раз довела, що Громадська рада доброчесності стала Громадською радою приватних інтересів. 

Відтепер ми будемо безпосередньо офіційно направляти всі зібрані нами відомості, які можуть свідчити про недоброчесність тих чи інших суддів, а також кандидатів на цю посаду до компетентних органів, а за наявності підстав і до спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції. 

Ми вже неодноразово писали про сумнівну з точки зору доброчесності та професійної етики, біографію судді Верховного Суду України, та кандидата на посаду судді новоствореного ВС – Олександра Волкова.

 Разом з тим, в юридичній спільноті, ширяться чутки, що Олександр Волков не просто бачить себе на посаді судді ВС, а переконаний, що очолить Касаційний адміністративний суд Верховного Суду. Погодьтеся, це досить гучна заява на перемогу. 

А тому вказане обумовило додаткове бажання придивитись до особи, яка заздалегідь настільки впевнена у власних силах.

 

Волков Олександр Федорович розпочав свій трудовий шлях судовим виконавцем в Фастівському міському народному суді в 1974 році. Перебував в лавах збройних сил, потім працював в 1981 році державним нотаріусом. З 1983 по 1987 роки – суддя Бородянського районного народного суду, а в 1987 році був відкомандирований до Військового трибуналі Білгородського гарнізону Далекосхідного військового округу. В 1992 році повернувся на Україну та працює в Міністерстві юстиції України. Одразу звертаємо увагу, що з 1992 по 1995 року вказане Міністерство очолював Василь Онопенко. В подальшому, в свої 37 років (в лютому 1994 році) Олександр Волков обирається суддею військової колегії Верховного Суду України. 

В 2011 році Олександра Волкова було звільнено з посади судді Верховного Суду України, у зв’язку із порушенням присяги. З 10.04.2014 року по 30.01.2015 року він працював в Адміністрації Президента на посаді керівника Головного управління з питань судоустрою та правової політики Адміністрації Президента. В 2015 році – був поновлений на посаді судді Верховного Суду України, де працює і донині. 

Тож, як бачимо, все своє життя Волков Олександр працював або на державній посаді, або суддею. 

У відкритих джерелах доступними є Декларації судді Волкова лише за 2014 та 2015 роки: 

в 2014 році суддя отримав дохід в розмірі 321 056,00 грн. (або близько 20 тис. доларів), тоді як його дружина Волкова Ольга Іванівна – 48 350,00 грн. (або близько 3 тис. доларів). Також Волков декларує наявність в нього гривневих рахунків в банківських установах в розмірі 316 369,00 грн. (або 19 тис. доларів); в 2015 році суддя отримав дохід в розмірі 376 995,00 грн. (або близько 15 тис. доларів), тоді як його дружина Волкова Ольга Іванівна – 99 905,00 грн. (або близько 4 тис. доларів). Також Волков декларує наявність в нього гривневих рахунків в банківських установах в розмірі 468 253,00 грн. (або 16 905,00 доларів). 

 В 2014 та 2015 роках Волков декларує наявність двох квартир 78 кв. м. та 88 кв. м., земельну ділянку площею 10 соток в м. Києві, два автомобіля - Kia Carens  та Hyundai Accent. При цьому, за даними електронної декларації, останній автомобіль Kia Carens був придбаний Волковим в 2015 році за 651 000,00 грн. (або 29 590,00 доларів). 

Як бачимо, в 2015 році матеріальний стан Волкових суттєво поліпшився і на їх рахунках відбувся приріст коштів на 48%, або в розмірі 151 884,00 грн. (або 5,6 тис. доларів). Допускаємо, що вказані кошти були вкладі із отриманої заробітної плати Волковим. 

Варто відзначити, що в період з 2011 року по 2014 рік Волков взагалі ніде офіційно не працював, жодних офіційних доходів він не мав. Тому, якщо частина отриманих кошів за 2014-2015 роки була вкладена на рахунки, то взагалі не зрозуміло за які кошти було придбано автомобіль Kia Carens. 

Отже, ми бачимо сумнівність операцій із купівлі автомобіля суддею Верховного Суду України Волковим Олександром в 2015 році, оскільки його доходи не відповідали його витратам. 

Щодо земельної ділянки судді Волкова, яка розташована в Дніпровському районі м. Києва, біля  річки Десенки, журналістами раніше проводились відповідні розслідування. Саме ці землі були приватною власністю людей, і самі ці землі незаконним рішенням Київської міської ради, за часів відомого «космічного» мера Леоніда Черновецького, були передані десятку суддям Верховного Суду України та Конституційного Суду України. Чи мало моральне право міська влада забирати землю у людей і передавати – це питання залишимо на розсуд суспільства, проте якщо суддя отримував землю для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд (з кодами, адресами та розмірами ділянок) із а 9 років не розпочав будівництво, то виникає логічне запитання, а навіщо йому взагалі була та безкоштовна земля в м. Києві? 

Насамперед, варто загадати, що суддя Волков Олександр є досить одіозною особистістю, яка давно цікавить журналістів. 

Одні його асоціюють із рішенням Європейського суду з прав людини «Олександр Волков проти України», яким констатовано, що суддю було звільнено із порушенням процедур, та наслідком якого стало те, що його було поновлено на посаді судді.

 Але, в юридичному світі Олександр Волков став відомим ще до виграшу справи у ЄСПЛ. 

У першу чергу, варто згадати, що саме Олександр Волков входив в найближче  оточення Голови Верховного Суду України Василя Онопенка, того самого, який стояв у витоків створення СДПУ(о), поєднував статус судді із депутатством у фракції Юлії Тимошенко,  та за часів якого розквіт корупції в судовій системі набув найбільших масштабів. 

Для повноти картини настільки «тісних» взаємин Олександра Волкова та Василя Онопенка мабуть слід згадати трохи історії. В 2007 році КСУ визнав неконституційним положення закону про судоустрій України, відповідно до якого голова суду та його заступник призначаються та звільняються Президентом. Конституційний Суд зазначив на необхідність врегулювання цього питання Верховною Радою. Але користуючись парламентським зволіканням у законодавчому врегулюванні питання призначення суддів на адміністративні посади, на той час голова Верховного Суду Василь Онопенко, фактично замкнув призначення керівників судів на собі, присвоївши через Раду суддів зазначені повноваження. 31 травня 2007 Рада суддів ухвалила рішення, яким визначила себе єдиним повноважним суб’єктом здійснення функцій з призначення суддів на адміністративні посади. Це означало, що визначальною в цих призначеннях буде воля команди пана Онопенка. Хто ж був, тим людиною який «вирішував» кадрові питання по судах? Звичайно ж, Олександр Волков, який займає на той момент посаду заступника Голови Ради суддів України. Рада суддів часів Онопенко складався з голів судів, які переназначали самі себе. Це був «золотий час» цієї «бравої команди» - гроші текли рікою - і в потрібне русло». 

Як писав журналіст Андрій Уманець «Саме суддя Волков Олександр зіграв ключову роль участь в безпосередньому знятті із посади члена Вищої ради юстиції Палій Валентини. Після чого сам зайняв посаду члена Вищої ради юстиції». 

Саме суддя Верховного Суду України Олександр Волков переглядав рішення брата своєї дружини (Бараненко Ігора Івановича), які останній приймав в суді апеляційної інстанції, а саме в Київському апеляційному адміністративному суді. 

Картина виглядала приблизно таким чином, Бараненко виносив м’яко кажучи не зовсім правомірні рішення, які в подальшому як протиправні скасовувались Вищим адміністративним судом України. Однак, Олександр Волков переглядав рішення Вищого адміністративного суду України та залишав в силі саме рішення свого родича. І таких випадів було безліч. Саме такі дії стали причиною незаконних рейдерських захоплень. 

І саме через такі дії суддю Олександра Волкова і було звільнено із посади судді. І приймаючи рішення по суті, Європейський суд з прав людини констатував лише, про порушення процедури  звільнення із посади судді Верховного Суду України. Натомість, абсолютно не було спростовано факт порушення ним присяги. 

В 2014 році відомий народний депутат Сергій Пашинський, перебуваючи на посаді в.о.Глави Адміністрації Президента призначає Олександра Волкова на посаду керівника Головного управління з питань судоустрою та правової політики АП! В подальшому саме Олександра Волкова включають до Ради з питань судової реформи. 

Це єдиний суддя Верховного Суду України, окрім Голови ВСУ, якого було включено до персонального складу цієї Ради. Питання – чому? Про яку політичну нейтральність може йти мова? 

Однак, як би там не було, факт залишається фактом – суддя Верховного Суду України притягався до дисциплінарної відповідальності, ним порушувалась присяга судді, він мав потенційний та реальний конфлікт інтересів, не виконував сумлінно свої обов’язки судді. 

Проте, в Декларації доброчесності всі вказані факти не знайшли свого підтвердженні і суддя Верховного Суду України Волков Олександр про них не згадує. 

Чому ж Олександр Волков не вказав достовірні дані в цій Декларації, які вже є загальновідомими, і про які знають мабуть всі без виключення фахівці в сфері права? 

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження в разі декларування завідомо недостовірних (у тому числі неповних) тверджень у декларації доброчесності судді. 

Чи зійде з рук судді Верховного Суду України декларування завідомо недостовірних даних –покаже час. Проте, ось такі судді йдуть до нового Верховного Суду, і не виключено, що дійсно будуть серед тих, хто виграє відповідний конкурс. Однак, чи потребує та підтримує суспільство те, що в новому Верховному Суді будуть судді, які фактично стояли біля витоків та стали причиною того, що судовій системі не довіряють так багато громадян?