Країна безкарності

22 августа 2017

404

Країна безкарності

Це сучасний вітчизняний кримінальний процес. Таким він став не вчора, і навіть не у часи янучар. Йому стільки ж років - скільки нашій Незалежності. Кожен Президент, кожен Голова Верховного суду, кожен Генеральний прокурор забив свій цвях у побудову такої… правової системи. Де безкарність породжує вседозволеність. 

Моє «Чому я не їду?» - це, мабуть, віра у Справедливість. По-дитячому наївна віра у казку, де зло обов’язково буде покарано. А добро - переможе. З мечем у руках. І не через процедуру заочного суду, а безпосередньо в Україні. Щоб на лаві підсудних опинився не черговий цап-відбувайло, а хоча б один реальний організатор порушення прав людини. 

«Як би мені не приємно було це визнавати, але таких відверто неправомірних заходів до громадян не застосовували навіть за часів Януковича, якого сьогодні притягують до кримінальної відповідальності, в т.ч. і за перевищення службових повноважень», - написав у блозі для Резонансу екс-керманич прокурорського слідства, а нині адвокат Олексій Баганець. 

Цей меседж - єдине, в чому можна сперечатися із поважним правником. Принаймні, мені складно уявити, що підлеглі Бориса Індиченка, рік тому отримали через керівника НАБУ політичну вказівку на розправу з певними «обранцями» Петра Порошенка. І почали оперативну гру «на замовлення»…. Проблеми є, але вони інші. Це навіть не відсутність досвіду. За плечима командира спецпідрозділу Антикорупційного бюро - понад 10 років практики оперативних комбінацій і взаємодії з агентурою у кримінальній розвідці ГУБОЗу. Можливо, поруч не було Прокурора?! 

На відміну від сучасних борців із корупцією, орли Януковича діяли за чітким політичним сценарієм. Без особливого добору методів слідства. Іноді дозволяли собі такі правові перли, котрі мають вивчати студенти юридичних вузів. Як приклад брутальної підтасовки фактів. І показового покарання за штучне створення доказів. 

Щоб далеко не ходити - візьмемо приклади двох титульних справ. Юрія Луценка та Юлії Тимошенко. 

Ну, з покаранням кривдників чинного Генпрокурора всім давно все зрозуміло. Особливо після публічного пінг-понгу між ГПУ та Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою. Очевидно й те, що підключити до розслідування спіробітників ГСУ Служби безпеки не має можливості, через щільну навантаженість слідчих на чолі з Григорієм Остафійчуком.

 Вишенькою на тортик стала поява під восьмим номером кандидатів на голову ДБР київського прокурора Віктора Клименка, того самого, який був головним звинувачем у судилищі проти екс-лідера опозиційної партії «Народна Самооборона». 

Люстрація тут беспорадно розводить руками. Генпрокурор - підставляє другу щоку… Верховенство права по-українськи!

Інша ситуація щодо незаконного арешту та притягненням до кримінальної відповідальності Юлії Тимошенко. У справі «Тимошенко проти України» Європейський суд з прав людини вказав на твердження заявниці, що її «затримання було політично вмотивованим». 

І що?! Хтось із синіх мундирів нині засуджений? Чи може для викриття головних фальсифікаторів політичних розправ часів Пшонки треба окреме оперативне провадження НАБУ? Чи чекаємо, коли це зробить ДБР… або Всесвіт?! 

Ледь не забула. Наприкінці липня ГПУ повідомила, що Харківська облпрокуратура домоглася у суді заочного (!) вироку для працівника колонії, який застосовував силу до лідерки БЮТу. І все. За три з половиною роки! Але ж навесні 2014-ого до ЄРДР внесли досить перспективні провадження. Яка їхня доля? Зокрема щодо суддів Печерського та Шевченківського райсудів Києва. І персонально щодо Родіона Кірєєва.  

Хоча… Юлія Володимирівна, як потерпіла сторона, могла письмово зажадати від ГПУ закрити усі відповідні кримінальні провадження. У відкритих джерелах я подібної інформації не знайшла. Якщо така заява насправді існує, сподіваюсь, мене виправить Сергій Власенко. 

Наразі маємо лише повідомлення про розслідування, розпочате за «зверненнями колишніх політв’язнів Юлії Тимошенко, Юрія Луценка, Валерія Іващенка» за фактами фабрикації справ проти них колишнім керівництвом ГПУ. Що заважає його завершенню, ще один конфлікт інтересів? Чи відсутність… полічиної волі?! 

Хтось мені спробує дорікнути, мовляв, для чого так детально аналізувати старі справи Тимошенко, якщо і досі не покарано вбивць Героїв Майдану?! Поясню. Йдеться про різні категорії злочинів. На відміну від кримінальних проваджень, які розслідує департамент Сергія Горбатюка, для ГПУ не є таємницєю прізвища відомчих «мисливців на відьом». Це та школа, де «рукописи не горять»… Як рушниці у спектаклі, вони - стріляють. Кожна свого часу. 

Тим часом екс-заступник Пшонки, якого процесуально і досі не визнано причетним до порушень прав людини в Україні, активно приміряє обладунки правозахисника. На своїй сторінці у соцмережі Ренат Кузьмін оприлюднив рішення Печерського райсуду Києва від 4 серпня 2017 року щодо бездіяльності ГПУ. 

Відверто кажучи, Юрію Віталійовичу годі й шукати кращого подарунку до Дня незалежності. Тепер «важняки» ГПУ просто зобов’язані слідчим шляхом дослідити власну ж бездіяльнсіть щодо Рената Равілійовича. Зокрема, процесуально з’ясувати його роль у розправі над тією ж Юлією Володимирівною. 

Йдеться навіть не про славнозвісні газові угоди, політичною відповідальністю за які знову почав марити гарант Конституції. Хоча є рішення Верховного суду України про скасування вироку «за відсутністю події злочину». Як і рішення ЄСПЛ, де чітко вказано, що «обвинувачення, висунуті щодо заявниці у цій справі, не стосувалися корупції або шахрайства, або злочинів, що могли бути пов’язані з її намірами отримати фінансовий прибуток. Навпаки, зловживання владою, в якому її було обвинувачено, стосувалось тільки обставин політичного рішення, прийнятого нею на посаді Прем’єр-міністра України при підписанні міжнародної газової угоди на умовах, які, як згодом заявлялося, були несприятливими для країни». 

Пропоную читачам зосередитися на вершині «майстерності» слідчих-прокурорів, а саме підозрі Ю. В. Тимошенко від 18 січня 2013 року, коли їй «підшили» ще й вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст.191 ККУ та ч. 4 ст. 19, п. «а» ст. 93 КК України (в редакції закону від 6 березня1992). 

Окрема пісня - спроба перетворення української «газової принцеси» на таку собі Раффаелу Д’алтеріо (вважається «хрещеною» матір’ю неаполітанської клану, на рахунку якого понад чотири тисячі вбивств - О.М.). У дискредитаційній атаці на леді Ю, за відомостями Резонансу, першу скрипку грали т.з. аналітики Пшонки. ГСУ ГПУ свого часу намагалося прискіпливо дослідити їхню творчу діяльність, яка поширювалась навіть на підготовку повідомлень Антитерористичного центру, розміщених на сайті СБУ у лютому 2014-ого. 

Тим часом аналітичні записки, знайдені у селі Гореничі, та їхні копії і далі продовжують блукати інфопростором. 

Заради об’єктивності слід визнати, що і контрдоводи захисту не лишались інформаційно не поміченими. Чи не найгрунтовніші правові аргументи традиційно були викладені на УП - у «авторській публіцистиці» майбутнього нардепа Мустафи Наєма: Юлія Тимошенко та вбивство Євгена Щербаня - хроніка та питання. 

Від лірики повернемося до юриспруденції. 

«У повідомленні про підозру Тимошенко Ю.В. у замовленні та організації вбивства Щербаня Є. О. має місце перекручення фактів. Жодне з перерахувань, яке інкримінується Тимошенко Ю.В. не має відношення до неї або згаданої вище компанії “Somolli Enterprises Limited”. Натомість Генеральною прокуратурою так і не встановлені мотиви перерахування коштів на користь Лазаренка П.І. посадовими особами групи «Приват», зокрема Тігіпком С.Л. Не встановлені також мотиви перерахування коштів компаніями “Ronly Holdings” та “L.I.T.A.T.”. Більше того, Генеральною прокуратурою по обставинах перерахування коштів за вбивство Щербаня Є.О. ніколи не допитувався Тігіпко С.Л., як не допитувались інші власники «Приватбанку» Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов». Це вже висновки незалежного юридичного аналізу, проведеного начебто на замовлення вищезгаданих «аналітиків» ГПУ. 

Дозволю собі ще одну цитату: «Факт, що свідчить про невипадковість причетності керівництва фінансової групи «Приват» до фінансування замовних вбивств. Перерахування зроблене за рахунок коштів «Москомприватбанку» на рахунок №151 897 16 грудня 1997 року. У той день на вказаний рахунок надійшло 4 млн. доларів США від московської «дочки» «Приватбанку». На момент їх надходження баланс рахунку складав лише 439 561,71 долар. Після цього інших надходжень не було аж до 20 січня 1998 року. Саме у цей період і саме за рахунок коштів «Москомприватбанку» Кириченко П.М. 14 та 15 січня перерахував двома платежами 500 000 та 350 000 доларів за вбивство Вадима Гетьмана». 

Виявляється, не лише у робочому столі екс-секретаря РНБО можна знайти вагому папочку із документами, що стануть грунтом для журналістських розслідувань та кримінальних проваджень. Які, до речі, зараз десь заблукали… 

За іншою версією, у кабінетах ідеологів інформаційного прикриття (тих, що були розташовані у новому будинку ГПУ - поруч із кабінетом Пшонки) прибиральниці виявили не лише напівпорожні трьохлітрові банки з-під огірків. Дещо лишилось і у комп’ютерах. Якимось дивом вордівська копія саме цих документів опинилась і у мене…. Акцентую, за однією з версій. 

Я довго вагалась чи викладати аналітичну довідку у повному обсязі чи дати окремі уривки з тексту - із посиланням на джерело, яке маю право не розголошувати навіть у суді. Але журналіст у мені таки переміг юриста - даю повний текст. Висновки робіть самі. 

А слідчі - нехай ретально все перевіряють. Усі необхідні дані у них є: у матеріалах архівних кримінальних проваджень. Їх, на щастя, не встигли вивезти до Криму чи навмисно лишили… Більш того, у аналітичній записці є чітке посилання на публічні документи про рух коштів за рахунком №151 897 компанії “ORPHIN S.A” у банку “European Federal Credit Bank Limited” (оприлюднені американським судом у зв’язку з розглядом справи проти Павла Лазаренка). 

 Рапорт Генеральному 

Замість авторського мораліте. Колись за запитання на прес-конференції генпрокурора Пшонки, мовляв, чи перевіряє ГПУ пані Тимошенко на причетність до вбивств президента США Джона Кеннеді та прем’єра Швеції Улофа Пальме - журналіста поважного юридичного видання просто позбавили акредитації відомства. Тому особисто для мене реакція Генпрокуратури на цю публікацию буде лакмусовим папірцем. Маркером змін у взаємодії суспільства та органів Правопорядку.

resonance.ua